Історія створення балету

Європа 15—19 століття

В епоху Відродження (15—16 ст.) балет в Італії використовується під час придворних бенкетів, свят тощо. Звідти він був перенесений Катериною Медичі у Францію, як вид спектаклю, що поєднує спів, танці і декламацію. Балет переходить на професіональну сцену, де посідає певне місце в оперних і драматичних виставах. Французький балетмейстер Жан Жорж Новер широко застосував пантоміму як основу розвитку драматичної дії, перетворив балет у самостійний жанр з певним сюжетом.

У 19 столітті на сценах Європи виступають артисти Ф. і М. Тальйоні, Ж. Перро, К. Блазіс, С. Вігано, Ф. Ельслер, К. Грізі, які підносять мистецтво танцю на високий художній рівень.

Музично-театральні жанриБалет - союз музики та хореографії - це музично-театральний жанр, який також синтизує різні види мистецтва. В балеті зміст, почуття та думки дійових осіб виражаються засобами музики і танцю. Французьке слово "ballet" походить від італійсьокого "balletto" - танець. Французька назва та італійське коріння цього жанру не є випадковими. Як і опера, балет виник в епоху Відродження в Італії, де здавна на карнавалах виконувалися веселі танцювальні сценки, які поступово поретворилися у самостійні танцювальні спектаклі. У Франції на той час велику популярність здобув придворний балет - яскраве й урочисте видовище, героями якого були король, королева та численні придворні. Саме французькі балетмейстери створили спеціальну "хореографічну мову", яка й понині використовуться у класичному балеті. Починаючи з XIX століття, найвищого мистецького рівня жанр балет досяг у Росії, де існували неперевершені балетні трупи, музику створювали видатні композитори П.Чайковський, О.Глазунов, І.Стравинський, С.Прокоф'єв, А.Хачатурян та інші. У сучасному балеті поруч з класичними танцювальними елементами (класичний танець, характерний танець і пантоміма) широко використовуються різноманітні гімнастичні та акробатичні трюки, що надзвичайно збагачує цей старовинний жанр.

Дореволюційна Росія

В Росії перші балетні вистави здійснювалися ще в 17 ст. У 1736 в Петербурзі і в 1806 у Москві були створені постійні балетні трупи. У 19 ст. в Петербурзі і Москві працює ряд майстрів хореографічного мистецтва: Ш. Дідло, Ж. Перро, М. Петіо; відомі балетні композитори: К. Кавос, П. Пуні, Л. Мінкус та артисти К. Колосова, М. Данилова, А. Істоміна, А. Глушковський та ін. З 2-ї половини 19 ст. російський балет посідає провідне місце у світовому балетному мистецтві.

Докорінний злам у розвитку балетного мистецтва настає у зв'язку з діяльністю П. І. Чайковського, балетна музика якого органічно пов'язана із змістом і розвитком сценічної дії. До цього часу музика в балеті відігравала лише другорядну роль. Він широко застосовував принцип симфонічного розвитку музичних думок, створював яскраві музичні характеристики. Велике значення мала діяльність балетмейстерів М. Петіпа та Л. Іванова, які разом поставили «Лебедине озеро» П. І. Чайковського (1876). Сам М. Петіпа поставив балет «Спляча красуня» (1889), «Лускунчик» (1892). Піднесенню російського балету сприяла діяльність балетмейстера М. Фокіна, артистів Г. Павлової, Т. Карсавіної, В. Ніжинського у Петербурзі, балетмейстера О. Горського, артистів К. Гельцер, М. Мордкіна у Москві. Музику до балетів писали композитори О. К. Глазунов, А. С. Аренський та ін.

Спляча красуня

Лускунчик

20 століття

Початок XX століття ознаменувався новаторськими пошуками, прагненням перебороти стереотипи, умовності академічного балету XIX століття. У своїх балетах балетмейстер Великого театру О. О. Горський прагнув домогтися послідовності розвитку драматичної дії, історичної вірогідності, намагався підсилити роль кордебалету, як масової діючої особи, перебороти розділення пантоміми й танцю. Великий внесок у російське балетне мистецтво вніс М. М. Фокін істотно розширивши коло ідей й образів у балеті, збагативши його новими формами й стилями. Його постановки для «Російських сезонів» балетів «Шопеніана», «Петрушка», «Жар-птиця» й інші принесли славу російському балету за рубежем. Завоювала світову популярність створена Фокіним для Анни Павлової мініатюра «Умираючий лебідь»(1907). В 1911-13 на ґрунті «Російських сезонів» утворилася постійна трупа «Російські балети Дягілєва». Після відходу із трупи Фокіна її балетмейстером став Вацлав Нижинский. Найвідомішою його постановкою став балет «Весна священна» на музику Ігоря Стравінського.

У XX ст. у США балет розвивався завдяки зусиллям Джорджа Баланчина й американського балетного театру, а в Англії — завдяки впливу Марії Рамперт.

В умовах радянської дійсності балет розвивався в руслі методу соціалістичного реалізму. Радянські митці у своїй творчості пішли шляхом всебічної драматизації хореографічної дії, життєвості і народності сценічних образів. Художнє втілення в радянському балеті знаходять теми радянського патріотизму, творчої праці, визвольної боротьби трудящих (наприклад «Червоний мак» Р. М. Глієра (1927), «Полум'я Парижа», «Бахчисарайський фонтан» Бориса Асаф'єва).

Яскравою сторінкою радянського балетного мистецтва стали балети Дмитра Шостаковича «Золотой вєк», «Болт», шедеврами світової класики стали балети Сергія Прокоф'єва «Попелюшка» і «Ромео і Джульєтта». Здійснюються постановки грузинських, вірменських, білоруських, татарських Б. — «Отелло» А. Мачаваріані, «Серце гір» А. Баланчівадзе, «Гаяне» А. Хачатуряна, «Князь-Озеро» В. Золотарьова, «Шурале» Ф. Ярулліна та ін.